четвер, 26 листопада 2015 р.

Ми ним пишаємось

ЄПИСКОП СЕМЕОН ЛУКАЧ

Перед нами — копія вироку народного суду міста Станіслава, який 23 — 24 жовтня 1962 року розглядав у відкри­тому судовому засіданні справу про обвинувачен­ня Івана Миколайовича Слезюка, 1896 року на­родження, та Симеона Михайловича Лукача, 1893 року народження, за статтею 209 частина І Кримінального Кодексу Української РСР.Який кримінальний злочин вчинили 66-річ-ний Слезюк та 69-річний Лукач?
«Звільнившись з місць ув'язнення, — записано у вироку, — підсудний Слезюк у 1954 році, а підсудний Лукач — в 1955 році, де відбували покарання за антирадянську діяльність, не стали на шлях виправлення, встановили між собою злочинний зв'язок, і як бувші уніатські греко-католицькі священики ке­рували на Станіславщині нелегальною діяльністю уніатських священиків бувшої греко-католицької церкви, забороненої Львівським собором в 1946 році, одобреним Ра­дянським Урядом». Львівський собор, як знаємо, з юридичної точ­ки зору був незаконним, бо всі церковні керівники — єпископи, архієписко­пи, багато священиків— були заарештовані і по­тім засуджені. Переляка­ні репресіями священики греко-католицької церкви послушно проштампували волю держави — заборо­нити греко-католицьку церкву. Хто ж дав право собору накинути вірним один обряд і заборонити інший? Ніхто такого пра­ва не давав. Адже в то­дішній Конституції СРСР була проголошена свобода совісті. Значить, собор 1946 року діяв всупереч Конституції, отже, його рішення не можуть вва­жатися законними.
Далі. В тій же Консти­туції було записано, що церква відділена від держави. Отже, Радянський уряд не мав жодного пра­ва схвалювати чи не схва­лювати рішення собору. Втручаючись у справи церкви, Радянський уряд порушував Конституцію СРСР.
Деталізуючи склад, «кримінального злочину», вирок   перелічує:
«Слезюк рецензував рукописи, зокрема рукопис Лукача різко реакцій­ного релігійного характе­ру під назвою «Ложні пророки», складав сам
рукописи  релігійного уніатського змісту і роз­повсюджував їх серед ві­руючих і однодумців-священиків. Обшуком було ви­явлено у Слезюка і Лукача та свідка. Волосянко тотожні змістом рукопи­си   під  назвою:     «Голос серця Ісуса Христа до серця священика». При обшуку у Слезюка також було вилучено 52 фото­репродукції із зображен­ням Ісуса Христа, Мате­рі Божої, святих, два фотонегативи із зобра­женням Ісуса Христа і Матері Божої, призначе­ні для розповсюджуван­ня серед населення, книжка «Життя Ісуса Христа», видана в. 1956 році в Варшаві польсь­кою мовою, «Історія Ізраїля», видана в Варшаві в 1956 році на польській мові, дві книги на поль­ській мові «В шуканні першої причини», видані в 1955 і 1957 роках у Варшаві, загальний зо­шит з релігійним текстом під назвою—«Ложні про­роки», на 226 сторінках, написаний Лукачем, руко­пис, виготовлений на пишущій машинці, під на­звою «Про появу Матері Божої в Фатимі» на 109 сторінках, яку Слезюк розмножував під назвою «Знак на небі». Вилуче­но також два зошити з текстом про життя Папи Римського Пія
X, руко­пис «Історія душі», «Го­лос святих», «Спасіння — Ціна душі», «Покута» і інші, а також предмети для відправлення релі­гійних обрядів уніатським священиком: три епітрахилі, хрест металічний 15 сантиметрів довжини, 34 салфетки і хусточки, хлібці для причастя, чаша жовтого металу, шкляна рюмка, 36 пляшок різного кольору вина, чот­ки з хрестом, стеаринові і воскові свічі і інше — все необхідне для від­правлення релігійного об­ряду уніатським свяще­ником.
Підсудний Лукач наря­ду з керівництвом неле­гальною релігійною діяль­ністю уніатських свяще­ників на Станіславщині, складав рукописи релігій­ного змісту для розпов­сюдження їх серед уніат­ських священиків, і вірую­чих уніатської церкви і. монахів з метою зміц­нення католицизму на Станіславщині, чого він сам не заперечував у су­довому  засіданні.
При обшуку у Лукача було вилучено рукописи релігійного змісту під назвами: «Фатима», «Мо­литви на кожний день», «Поява антихриста», «Го­лос Ісуса до серця священника», 14 зошитів з ру­кописами релігійного змі­сту, релігійні календарі на українській і польсь­кій мовах, «Требник», а також предмети для від­правлення релігійних об­рядів: епітрахиль, хрест металічний 15 сантимет­рів  довжини, коробка зчастками для причастя,сім пляшок вина «Столове» і інше.
 Так ось який «злочин» вчинили підсудні священники! Вони,бачите, не захотіли підкоритися  незаконним рішенням незаконного собору, а ревно виконували свій пастирський обов’язок , до якого були покликані.
 Як вели себе підсудні на суді?
В судовому засіданні підсудній Слезюк винним у закинутому обви­нуваченні себе не ви­знав.
Підсудній Лукач винним у закинутому обвинуваченні себе не визнав і пояснив, що рукописи релігійного змісту писав, Що в цих рукописах він відстоює католицизм, залишається йому вірним назавжди, рукописами мав намір сприяти зміцненню католицизму на Станіславщині».
За таку поведінку і за релігійну діяльність лю­дям, які сиділи на лаві підсудних,. слід було б поклонитися і подякува­ти. Та, звичайно, судді цього зробити не могли.
«При обранні міри покарання суд враховує як небезпеку вчиненого зло­чину, так осуд кожного з підсудних, що вони вже
судилися за антидержавну діяльність і не стали на шлях виправлення, не розкаялися у вчиненому злочині, заявивши, що
вони залишаються і на майбутнє на тих позиціях, які відстоювали у своїх таємних   проповідях.             
Тому на  підставі наведеного    та       керуючись статтями  323 — 324   КПК У РСР,  суд  засудив   Слезюка   Івана   Миколайовича та Лукача       Симеона  Михайловича  на  підставі  статті 209 частина І КК У РСР до позбавлення волі    у   виправно-трудових   колоніях суворого   режиму на п'ять років та заслання у віддалені       райони
СРСР на п'ять років кожного після  відбуття міри
покарання».                                                                                                       
Чи розуміли суддя Кабицький і народні засідателі Васильєв і Гридньов, що підписуючи такий жорстокий вирок священикам
—   людям  похилого віку, вони засуджують їх фак­тично до смертної кари?
Безумовно, розуміли. І все ж таки підписали. Така система.        
Правду говорили стародавні римляни, найвищий ~. закон — це найвище без­законня. 
Дещо милосерднішою виявилася судова колегія  в кримінальних    справах   Івано-Франківського   об­ласного суду, яка розгля­нула   касаційну   скаргу.
«Враховуючи похилий вік Слезюка — 66 ро­ків та Лукача — 69 років, судова колегія вва­жає недоцільним засто­совувати до них додаткове покарання — заслання та відбуття покарання у виправно-трудовій коло­нії суворого режиму».
Люди визначили Симеону  Лукачу     п'ятирічний строк позбавлення волі. Та Господь визначив йому інший строк: через один рік і сім місяців Лукач смертельно захворів. Його привезли з тюрми додому, де він незабаром помер.  Це сталося 22.08.1964 року.
Так закінчився земний шлях Єпископа Симеона Лукача, уродженця с. Старуня, який чесно і віддано служив Богові і греко-католицькій церкві, незважаючи на гоніння і переслідування.


1 коментар:

  1. сила волі священників греко-католимцького обряду в часи гонінь їх радянською владою вражає.

    ВідповістиВидалити