Обличчя української історії. Михайло Грушевський

Обличчя української історії. Княгиня Ольга

Великі українці. Степан Бандера (2008)

Богдан Хмельницький. Людина, що створила епоху

Документальний фільм "Богдан Хмельницький"

Виховний захід з правового виховання

                       «Мої права в школі»   

                       ( для учнів 5-9 класів)               

Мета:

- ознайомити дітей із правами й виховувати в них почуття обов’язку;

-        розвивати в учнів відповідальність

Обладнання: плакат, малюнки на тему «Права і обов’язки учнів», Конституція України, Декларація прав людини і громадянина, Конвенція про права дитини, Статут школи, книга «Мої права» (корисна інформація для учнів 5-9 кл., видавництво «Ранок», 2010 р.).

                                       Хід заходу

І. Організаційний момент

ІІ. Робота над темою

Учень 9 класу:

– Ми, учні 9 класу в цьому році розпочали вивчати цікавий курс правознавство, ознайомилися з правами та обов’язками людини й дитини. А чи знаєте ви свої права? Які з них ви можете назвати? (Відповідь учнів).

Сьогодні ми, поговоримо про ваші права та обов’язки в школі.

1)  Перед вами важливі документи про права людини і дитини: Конституція України, Декларація прав людини і громадянина, Конвенція про права дитини, Статут школи, допоможе нам дізнатися про права учнів в школі книга «Мої права».

До вашої уваги декілька ситуацій.

Ситуація 1. Дійові особи: учень 1, учень 2.

Учень 1. Так не хочеться писати твір з української мови. Знову двійку отримаю. Може ми не підемо на урок, краще погуляємо де-не-будь.

Учень 2. Добре, може підемо на комп’ютерах пограємо.

Учень 1. Згода.

Ситуація 2.

Черговий вчитель. – Сидоренко, як це трапилося, що ти вибив шибку на першому поверсі?

Учень: Грали в сніжки

Вчитель: Хто буде відшкодовувати?

Ведучий:

- На ці та інші запитання учнів з прав дитини в школі нам дадуть відповіді наші експерти – юридичні консультанти, учні 9 класу.

Учень 9 кл.

Мій, любий друже!

Права дитини

Ти  мусиш вивчити сумлінно

Це так потрібно, так важливо

Напевно знати в наші дні:

Коли з тобою справедливо

Вчиняють, а коли і ні.

Запитання юридичним консультантам від  учнів 5 класу.

1.   Як дітей зараховують на навчання в школу? (с.7)

2.   Чи маю я право перейти до іншої школи? (с. 5 із книги)

3.   Чи мають право учні бігати на перервах? (с.7)

Відповіді юридичних консультантів.

Запитання від  учнів 6 класу.

1.   Чи маю право не брати участь у чергуванні по школі? (с. 8)

2.   Чи маю я право не носити шкільної форми, якщо вона мені не сподобається? (с. 9)

3.   Чи маю я право пересаджуватися з одного місця на інше? (с.11)

4.   Чи маю я право ходити до школи з мобільним телефоном? (с.16)

Відповіді юридичних консультантів

Запитання від учнів 7  класу

5.   Чи маю  я право не піти до школи у день свого народження (с.16)

6.   Чи можуть мене відрахувати зі школи за прогули? (с.22)

7.   Чи маю я право не відшкодовувати збитки  за розбите мною скло в класі? (с.23)

Відповіді юридичних консультантів

Запитання для учнів 8 класу

8.   Чи маю я право перездати невдалу тематичну атестацію? (с.22)

9.   Чи маю я право називати однокласників на прізвиська, якщо вони називають на прізвисько мене? (с.27)

10.    Мій сусід по парті регулярно списує у мене письмові роботи. Чи порушує він мої права? (с. 27)

Відповіді юридичних консультантів

Бібліотекар:– Діти! Цікава книга «Мої права» вона

розповість вам не тільки про ваші права в школі, а і про інше проблеми  в розділах «Я і моя родина», «Я у надзвичайних ситуаціях», «Я і міліція», «Я і медицина», «Я і споживач». Бажаю вам успіхів, дізнавайтеся більше про свої права і не забувайте про обов’язки.

Ведучий: Щоб забезпечити молодим майбутнє,

                  Свідомо накопичуєм знання.

                  Все, що вивчали, стане незабутнім

                  Конкретно хочем  жить, не навмання.

для вчителів та учнів

Виховний захід

ВЕЧОРНИЦІ 

Мета : актуалізувати знання учнів з народознавства та історії  рідного села;

             розвивати   інтерес до  народних традицій , звичаїв та обрядів  ;

            виховувати  почуття любові до рідного краю, його культурної спадщини .

Обладнання :   поліна, ложки, горщики з кашею, насіння.

Ведуча. Україна! Країна смутку і краси, радості і печалі, розкішний вінок з рути і барвінку, над яким світять яскраві зорі. Це історія мужнього народу, що віками боровся за волю, за своє щастя, свідками чого є високі в степу могили, обеліски та прекрасна на весь світ народна пісня.

Ведучий. Українська пісня!…Хто не був зачарований нею, хто не згадує її, як своє чисте, прозоре дитинство, свою юність красиву і ніжну.  Цікавим було життя на Україні в минулому з його прекрасними звичаями, обрядами, співучими парубками і дівчатами, які довгими зимовими вечорами збиралися на вечорниці, посиденьки, толоки.

Вони переповідали різні легенди, повір'я, приказки. І це було свого роду школою, хоч не все з її знань було правдиве, але зернятками людського досвіду не можемо нехтувати. Отож , сьогодні ми побуваємо на грабовецьких вечорницях.

Грабовецькі вечорниці

Починаємо в цей час.

Хай веселий сміх іскриться

В серці кожного із нас

Хай дзвінке вкраїнське слово,

Пружно рветься в небеса,

Наша пісня пречудова

Хай ніколи не згаса.

Обійдіть весь світ безмежний

І скажіть, в якій країні

Так зберігся скарб народний,

Як у нас на Україні.

Господиня

Доброго вечора, шановні добродії. Рада вітати вас у своїй оселі. Уже вечір ані дівчат, ані хлопців. Колись, ще як ми дівували як почуємо ,що десь будуть вечорниці, бігли аж тини тріщали, а тепер. Он скоро вже півні заспівають, а вечорниці ще не почалися. Ні, що не кажіть , а світ перемінився.

Дочка

Мамо, не кажіть такого. Прислухайтеся. Чуєте? Он вже дівчата йдуть зараз буде весело усім.

 Дівчата співають пісню «Несе Галя воду». Заходять до хати.

Дівчина

Добрий вечір в вашій хаті.

 Господиня

Прошу, прошу, заходьте, будь ласка.

 Дівчина

Ой веселі вечорниці в нас на Україні. Чули,  що вони будуть і в оцій хаті . От ми і прийшли.

Господиня

Добрий вечір, любі гості.

Щиро просим в нашу хату

І привітну, і багату.

Від зірниці до зірниці

Хай лунають вечорниці

Дівчина

Гей, на наших вечорницях

І сумний розвеселиться.

Дівчина.

Співи, забави, небилиці -

Гарні будуть вечорниці

Дочка.

  Сідайте, дівчата, будьте ласкаві в нашій хаті, на нашій лаві.

Дівчина.

Чи ж пристало нам сідати, нам пристало пісню співати.

Станем, станем заспіваєм

Все, що тільки знаєм.

Пісня «Ой у гаю при Дунаю»

Господиня.  Ой дівчата, як ви гарно співаєте. Душу мою розвеселили, нагадали молоді літа.

     Дівчина Тітонько,  а ви як були молодою, теж збиралися на вечорниці?

Господиня.

Звичайно. Наші парубки винаймали наперед хату на околиці села, платили музику,  ми співали, жартували, весело було.  До речі, а де це наші хлопці поділися? Чому їх так довго нема?

(Заходять хлопці, співаючи пісню «Ой на горі два дубки» . Стукають. )

Хлопець. Пустіть нас до хати

Дівчина. Гарненько попросіть (стукіт)

Дівчина. Агов, хто такий?

Хлопець. Пес рябий.

Хлопець. Баран круторогий

Хлопець. Ведмідь клишоногий.

Усі. Пустіть-но до хати!

Дівчина. Не пустимо в хату, дуже вас багато.

Хлопець. Пустіть, бо гірше буде.

Дівчина. Як чемно не попросите, не пустимо.

Хлопець. Дівчатонька-голуб'ятонька , та ми ж прийшли не битися,та ми ж прийшли миритися і гостинець принесли, і забаву привели, пустіть, будьте ласкаві.

Дівчата. Заходьте. (Заходять до хати)

Хлопець.

 Добрий вечір вам, дівчата,

Та вам, молодиці.

Чули ми, що в цій хатині

Будуть вечорниці.

Хлопець. Здорові були, дівчата.

Дівчата . І вам здоров'я зичимо. А чого це ви до нас завітали?

Хлопець. Поспівати, потанцювати, себе показати.

Дочка

Добрий вечір, друзі щирі

Хай живеться вам у мирі,

Не минайте нашу хату

Бо у нас сьогодні свято.

Хлопцям,  дівчатам, гостям у нашій хаті завжди раді.  Хоч не знаємо звідки ви, чи з полудня, чи з півночі – в нашу хату зайшли, то просимо сідати та з нами співати.

Хлопець

По дорозі жук,жук

По дорозі чорний

Подивися, дівчинонько,

Який я моторний.

Хлопець

Галю, Галю чорнобрива,

Чого в тебе брови криво?

На козака задивилась,

От  брівонька і скривилась.

Дівчина.

Кину кукіль на полицю,

Сама піду на вулицю…

Я нікого не любила,

Тільки Петра та Данила,

Грицька, Стецька та Степана,

Кучерявого Івана.

Хлопець

Дівчиноньку я любив,

Подарунків їй носив:

Носив сало, носив свічки,

Кукурудзу, черевички,

Носив просо, носив мак

Он було як.

Дівчина.

Ти до мене не ходи,

Куций, коротенький,

Бо до мене ходить хлопець

Високий, чорненький

Дівчина. Але ж ти, Петре дурний!

Хлопець .Зате я високий.

Дівчина. Ти, напевно ще й сліпий.

Хлопець. Зате кароокий.

Дівчина. Я з тобою не танцюю, а лишень - но мучусь!

Хлопець. Танцювати не навчився, зате гарно кручусь.

Коломийки

Господиня  От молодці. Поспівали, пожартували , мене розвеселили.  Люблю я наше село, його звичаї, традиції, його дзвінкоголосі пісні та дотепний жарт. А особливо радується серце, коли повертаєшся додому з далеких доріг. В′їжджаєш в село з боку Богородчан – зором впираєшся в маленькі хатки та луг, за яким шумлять води нашої Бистриці.  Повертаєшся з Надвірної чи з Івано – Франківська – радують око невеликі пагорби , вкриті густими лісами, які начебто підпирають  небо і стоять на варті села. І душа радіє, бо тут все тобі знайоме, близьке і рідне. І історія нашого села давня. 631 рік минув з часу його заснування.  А   хто мені скаже , звідки походить назва нашого села?

Хлопець.  Я чув, що колись, ще коли панувала на наших землях Польща, в нашому селі жив великий пан. Прізвище його Грабовецький, а прозивали - Грабін. Він був дуже багатим: мав ферму, коні, шинок. На  його честь і назвали наше село Грабовець .

 Дівчина. Моя бабуся розповідала, що колись давним - давно на наше село напали монголо - татари,які спалили його, але частина люду встигла втекти і сховатися у  лісі. Коли татари забралися геть, люди повернулися в зруйноване, спалене, спустошене село і почали будувати оселі . Незабаром виросло нове село, яке люди назвали Грабовець тому,  що всі будинки були  збудовані в ньому  з грабового дерева .

Хлопець.  В нашому селі  є  місцевість, яка називається  Лози. Старі люди розповідають, що колись там було велике місто, яке називалося Сенея. Але так сталося, що місто пішло під землю і утворилася там трясовиця .  Пізніше  на ньому  місці  зробили дренаж і це поле стало придатне  для обробітку. Коли орали його , то не раз  виорювали багато череп`я з  перепаленої   глини.  

Дівчина. А я  чула, що коли вже того міста не було,  люди почали будувати хати.  От і жила там одна сім`я.  Вони були молоді, чекали дитину. Одного разу жінка побігла до матері по молоко, а чоловік зрубав біля хати сливку, порубав її на дрова,  запалив у  печі і закрив шубер. Коли жінка повернулася , то він помер. Згодом  жінка народила  дитину.  А тут на село налетіли татари.  В той час на  горі Стражниця був дзвін, і стояли люди з села на варті.  Коли наближались татари, то дзвони сповіщали про це усе село. Хто чув дзвін на Стражниці, той тікав у гори.

        Ця жінка не почула, бо  сиділа в хаті з  дитиною. І тут до хати  вбіг татарин і хотів її зв`язати  арканом і взяти в полон,  бо вона була дуже вродлива .  Раптом у колисці заплакала дитина .  Татарин залишив жінку ,  схопив дитину з колиски  і кинув її до діжки, де сидів собака. Дитина впала на нього. Пес сидів тихо, але коли татарин  почав в`язати жінку, то вискочив і зловив  його зубами  за горло .  Татарин помер. Кажуть люди, що колись в Чистий четвер бачили люди  того татарина, який виїжджав на коні з-за верб і просив пробачення за те, що повбивав невинних людей.

Господиня  До речі , про наше село, про історичні події, які відбувалися в ньому, про наших односельців    С. Пушик написав  книгу «Страж-гора» з вуст нашої односельчанки Юрчак Євдокії Іванівни. Її я прочитала з великим задоволенням тому, що дізналася цікавого  про минуле нашого села та  наших односельчан. Раджу і вам  познайомитися з нею.

Хлопець.  Від дідуся я часто чув розповіді про пана Антіна Княгиницького.  Він згадував , що це була дуже заможна  і добра людина .

Господиня.  Про  цього чоловіка і я  багато чула .  А. Княгиницький, а ще його називали (Ленько),  був дуже багатий. На той час він мав 220 моргів поля (1 морг - 24 га). Незважаючи на своє багатство, він завжди по - людськи відносився до своїх робітників, виділяючи кошти на їх утримання. На Великдень з його дому виносили велику кількість білого хліба (в той час їли разовий хліб) і роздавали бідним . Сам він був освіченою людиною і дбав про просвіту у селі. Власних дітей не мав, тому перед смертю він розпорядився, щоб все його майно, земля,  ліси перейшли на просвіту. Все майно мало бути продане, гроші покладені в банк, а з відсотків виплачуватися стипендії учням. Виконавцем цього заповіту мав бути Головний Відділ товариства «Просвіта» у м. Львові. Заповіт так і не набув чинності: землю винаймали селяни. Відділ керував майном, у  панському будинку розмістили дитячу захоронку сестер Служебниць, а з розподілом зволікали. По сьогоднішній день поле носить назву Паничево, а ліс - Просвітський.

Дівчина. Моя бабуся  з болем і тугою згадує 29 серпня 1944 року, коли горіло майже все село і в той день було вбито її батька, а їх, 6 дітей залишились напівсиротами без хати.

 Господиня.  Ой було, було. В той день не одна родина втратила сина, батька, чоловіка. Енкаведисти не розібравшись у тому, хто вбив радянського офіцера, почали палити хати і вбивати невинних людей. 96 чоловік тоді було розстріляно, а ще більше заарештовано і відправлено в  тюрми. А хто найбільше пережив – це жінки, бо треба було похоронити чоловіків, а далі думати, як вижити разом з дітьми, бо насувалася зима.  По 3-4 родини тулилися в одній хаті тієї зими. Це були важкі часи для грабівчан. Але все минає. Все пережили грабовецькі люди: холодні  і голодні після воєнні роки, часи колективізації та різні реформи та переміни. Спадають на думку слова Марії Мотіос , яка у своїй книзі «Солодка Даруся» сказала: «Колісниця історії кожного разу друга, а чоловік один». Була і у нашого села своя історична колісниця, але головною цінністю  нашого села були , є  і будуть  люди, терпеливі, працьовиті і талановиті.

Дівчина. Як добре, що ми зібралися сьогодні  на наші вечорниці,   бо багато нового і цікавого з історії нашого села дізналися  і колись передаватимемо своїм нащадкам.

Дочка. Хлопці, дівчата, ми щось заговорились. Що ж то за вечорниці без ігор та забав?

Господиня. А й справді.  Давайте  трохи порухаємося. Дівчата , яка головна якість чоловіка?

 Дівчата . Сила.

Господиня. А щоб мати силу треба – добре їсти .  А яка улюблена страва хлопців?

Дівчата . Вареники.

Дочка.  Хлопці , ми з дівчатами прийшли швидше, вареників наліпили, а як їх зварити , коли нема  в хаті дров?

Тож я пропоную провести забаву “Раз поліно, два поліно». А для цього хлопцям треба поділитися  швиденько на дві команди. Молодці . А зараз кожен з вас по черзі повинен побігти на вулицю і принести одне поліно. Забава триватиме доти, поки всі дрова не будуть в хаті. Почали .

(Хід  забави)

Дівчата . Ось тобі парубки! Цікаво, що треба робити, щоб стати такими спритними?

Господиня.   Багато працювати над собою. Ой , дівчата , ви теж засиділися. Швиденько поділіться на дві команди. Вже весна,  почалися роботи на городі . Ваше завдання - перебрати насіння.  

Господиня. А зараз ми проведемо забаву «Смачні перегони».

Дівчата нагодуємо хлопців? Прошу двох дівчат допомогти мені. Парубки по черзі навприсідки йдуть до дівчат з ложкою,  беруть ложку страви і повертаються. Виграє та команда, котрий  швидше впорається з завданням.

Дівчина.Ну, хлопці, молодці! З кашею впоратися, бачу, мастаки!

   Дочка. А я пропоную пограти гру «Ой». Завдання хлопців і дівчат по черзі  назвати пісні , які починаються на «Ой». ( Діти називають пісні).

Господиня. Хтось до нас в гості йде.

Кайдашиха . Добрий вечір, дівко. Куди це ти збираєшся? Ой та це ти , Проню.

Проня . Не Проню , а Проня Прокопівна . Зачекайте. О,  Господи, чи все у мене на свойому місці? Чи по – модньому? Ой , мамо моя, браслету забула надіти. Не знаю, що мені більш до лиця? І книжки нема. Коли треба, то як та злість десь дівається. А ви хто?

Кайдашиха  А хіба ти не знаєш ? Я– дружина  старого Кайдаша.

Проня.  То ви та славнозвісна Кайдашиха.

Кайдашиха А для кого так чепуришся, краля пансіонська?

Проня. А це мойо дєло. Що вам до цього?

Кайдашиха. По якому це ти балакаєш? Забула якого роду? Ой , якби ти була моєю невісткою, я б тобі такого прочухана дала!

Проня. Фі, які ви необразовані! Понятія нікакого не імєєтє о прілічіях. А я в пансіоні всє наукі пройшла. Слишала, что сьогодні в одному мєсті збираються інтєрєсні люди, єрундовані.

Кайдашиха. А ти часом не грабовецькі вечорниці маєш на увазі?

Проня. Ага! Саме їх. Як там занятно!. А які там красіві мужчини, єрундовані. Я, було, як стріну їх, то так стривожуся, що цілую ніч не сплю.

Кайдашиха.

Добрий вечір , у вашій хаті.

Господиня

Заходьте, заходьте, любі гості, у нас тут всім раді, всім весело і радісно. Приєднуйтесь до нас.

Проня.

Я чула, що у вас єсть красіві мужчини, ще й до того єрундовані.

Господиня. Не єрундовані, а ерудовані. І не тільки хлопці, але й дівчата.

Кайдашиха. Я хочу перевірити. В мене в кошичку   є  запитання, на яке ви повинні відповісти.

1. Назвати народні страви.

2. Назвати народні повір′я і прикмети.

3. Які свята народного календаря знаєш?

4. Народні символи України.

5. Що символізує писанка? (символ життя)

6. Скільки квіточок та стрічок в українському віночку? (13.Ружа,мальва,півонія,безсмертник, барвінок, цвіт вишні, цвіт яблуні, цвіт калини, ромашка, любисток, волошка,деревій, хміль.

     1.Біла- чистота душі 2. Малинова- щедрість   3. Оранжева –хліб  4. Синя – небо

   5. Світло – зелена – жива природа. 6. Жовта – ясне сонечко 7. Світло – коричнева – земля

    8. Жовта – ясне сонечко. 9. Темно – зелена – краса, юність. 10. Голуба – вода.

 11. Фіолетова – людський розум. 12. Рожева –багатство, достаток.13. Біла- чистота душі)

7.  Назвати народні обереги ( рушник, сорочка)

8. У яких звичаях і обрядах використовують рушники?

9. Назвіть українські звичаї (засівання, колядування, Івана- Купала, Трійця,Свято Миколая, Водохреща, гаївки).

10. Назвіть  обряди (похорон, хрещення, вінчання).

11. Головна страва на Святвечір( кутя).

12. Квіти – символи України ( барвінок, ромашка, калина, мальва,  любисток, волошка,хміль).

Кайдашиха. А тепер я хочу почути відповіді. Молодці! Ой, потішили  мене своїми знаннями.

Проня. Бачу у єнтіх мужчин розум єсть? Мудрейші люди.

 (Стукіт)

Господиня . Хто б  це міг бути? Уже скоро і світатиме і гості ніби зібралися. Дивно.

Дочка. Мамо! Мамо! Це наш Степан з війська повернувся.

Господиня. Синочку, любий! Заходь! Заходь до хати! Дивись скільки людей зібралось, неначе знали, що ти приїдеш.

Степан. Добрий вечір, шановне товариство.

Господиня. Як там, синочку, в армії наші хлопці почуваються? Як ти?

Степан. Добре,мамо. Гарний вишкіл  в Збройних Силах  маємо. Там добра військова наука і висока дисципліна для тих, хто справжнім чоловіком хоче стати. Суворі і мудрі вчителі гартують нас; вчать бездоганно володіти воєнним ремеслом і своїм прикладом показуються, як треба любити свою Україну і боронити її від ворога.

Хлопець. Дівчата, щось нам їсти захотілось!

Дівчата.  Хлопці, ми  вареників наварили.

Степан А на рахунок вареників скажу вам таке.

 Був я, друзі, у Тюмені,

Добрі варять там пельмені,

Та немає кращих

Вареників наших.

І пшеничні, і гречані, і на салі, і  в сметані

Ось які – українські вареники.

 Був я, друзі, на Кавказі,

там харчо – згориш відразу.

Аж в очах зірки світились,

та варенички все снились.

І на салі, і  в сметані, і пшеничні, і гречані

Ось які – українські вареники.

Господиня.

 Любі друзі, поспішайте, до нас в гості, завітайте,

Будемо ми вас частувати, варенички  подавати.

І на салі, і сметані, і пшеничні, і гречані .

Дівчата виконують пісню «А мій милий вареничків хоче»

Пригощають гостей варениками.

Хлопець. Було гарно у вас повеселитися

Та вже час прощатися.

Кайдашиха.  Щиро дякуємо за хліб, за сіль

За теплу ласку – за це вам бубликів в’язка.

Дочка .

Спасибі щире всім, хто сьогодні, в цьому залі брав участь у нашому святі.

Господиня Шановні гості!

Все, що в серці мали

Вам подарували

Світлу мрію й казку,

Нашу пісню й ласку ,

Щебет солов’їний

Славу України

Всі виходять, кланяються. Співають пісню.

 Наші вечорниці вже кінчати час

Кращі побажання ви прийміть від нас

І в вас, і в нас хай буде гаразд

Щоб ви і ми щасливі були.

Прощавайте, друзі, низький вам уклін

Доброго здоров’я зичимо вам усім,

І в вас, і в нас хай буде гаразд,

Щоб ви і ми щасливі були .

Дочка . Ось і закінчилось свято

Хотілося б усім вам побажати

Добра, здоров'я, злагоди, краси,

Щоб цей день пам’ятали,

ще й на торік завітали.

Бувайте здорові, живіте багато

І ще приїжджайте до нашої хати.

Ми їх повинні знати

З попелу в незабуття

Карл Гадачек – професор Львівського університету

     

Історія – вчителька життя.

«Хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього, хто не шанує видатних людей свого народу, той сам не годен пошани». Так писав видатний український   поет-академік   Максим Рильський про роль історичної пам'яті в житті народу, його історичних постатей.

Серед діячів, що збагатили українську історичну науку, розширили археологічну карту Галичини, відкриваючи та ви­вчаючи пам'ятки та давні куль­тури галицького краю є ім'я професора класичної архео­логії та праісторії Львівського університету Карла Гадачека, уродженця с. Грабовець Богородчанського району.

В сучасній українській ен­циклопедії знаходимо досить коротку довідку про життє­вий і науковий шлях вченого. Деякі автобіографічні дані дізна­ємося з уст наймолодшого пред­ставника роду Гадачеків - Кос­тянтина Гадачека, що живе в с. Підпр'я Богородчанського району і займа­ється дослідженням свого родово­ду. Але для більш детального озна­йомлення з науковою спадщиною вченого вирушаємо до древнього Львова. За порадою відомого укра­їнського археолога Лариси Іванів­ни Крушельницької (до речі з ві­домої родини Крушельницьких, що загинула від сталінських репре­сій 30-х років) ми звернулись у від­діл археології Інституту історії ім, І.Крип'якевича, де більш детально ознайоми­лись із життям і внеском в історичну науку ви­датного вченого.

Карл Гадачек народився 24 січня 1873 року в с. Грабовець Богородчанського повіту на Станіславщині (нині Івано-Франківська область) в сім'ї Яна та Марцели Гадачеків. Крім Карла в сім'ї біло ще троє дітей: два старших брати Юзеф та Михаїл і молодша сестра Кароліна. Є припущення, що сім'я вченого належала до чис­ла колишніх колоністів-емігрантів чеського походження, які прибули в Галичину після поді­лів Польщі (1772-1796). Деякі архівні матеріали стверджують, що Гадачеки походять із родини
чеських музикантів. Сім'я майбутнього вченого була незаможною, володіла   невеликим   земельним         наділом. Коли   хлопчикові   сповнилось        шість років,  батько віддає малого Карла на  навчання у перший клас чотирирічної сільської школи, що знаходилась в с. Ляхівці (нині с. Підгір'я Богородчанського ра­йону). Початкову школу та допо­внюючий дворічний курс навчання закінчує у 1885 році в Богородча-нах, після чого як найкращий учень був рекомендований на навчання у Станіславську гімназію, яку закін­чує у 1893 році з відзнакою. Цьо­го ж року Карл Гадачек поступає на навчання до Львівського універ­ситету на філософський факуль­тет. Кінець XIX - початок XX століт­тя характеризується певними якіс­ними змінами в розвитку археології у Львові. У цей період у Львівсько­му археологічному осередку фор­муються головні напрями археоло­гічних досліджень у Східній Гали­чині і Львівський університет, по­ряд із Ставропігійським інститутом та НТШ, стає одним з центрів на­копичення матеріалів та розвитку археологічних знань Східної Євро­пи. Саме в стінах Львівського уні­верситету сформувався як архе­олог Карл Гадачек. Закінчивши у 1897 році університет за спеціаль­ністю «Класична філософія» та «Фі­лологія», за рекомендацією профе­сора Квіклінського був скерований на навчан­ня у Віденський університет. Тут з 1897 по 1900 рік він вивчає класичну археологію, праісторію та нумізматику. Під час навчання у Відні К. Га­дачек займається збором старожитностей Га­личини, самостійно проводить археологічні роз­відки, співпрацюючи з Віденським інститутом археології. Перші серйозні наукові дослідження молодого археолога припадають на 1898-1899 рр., коли у с. Неслухові Кам'янка-Буського по­віту на Львівщині К. Гадачек досліджує селище  ХІ-ХІІ століть в урочищі Грабарка. У 1900 році вчений бере участь в науковій експедиції ав­стрійських археологів до Єгипту, де займаєть­ся дослідженням поховальних пам'яток Старо­давнього царства.

У 1901-1903 рр., К. Гадачек для збору ар­хеологічного матеріалу та вдосконалення свого наукового рівня вирушає у подорож по Греції, Волощині та Німеччині. З 1903 року працює на посаді приват-доцента у Львівському універси­теті й продовжує займатися дослідженням археологічних пам'яток у басейні Дністра. Навес­ні 1905 р. його призначають надзвичайним про­фесором новозаснованої кафедри класичної ар­хеології та праісторії Львівського університету. Активна археологічна діяльність вченого аж ніяк не стояла на перешкоді його викладацькій ро­боті. Впродовж 1909-1914 рр. К. Гадачек керу­вав археологічним семінаром у Львівському уні­верситеті, де не лише інформувались про най­новіші археологічні відкриття, але й велась ро­бота щодо удосконалення методів досліджень. З 1912 року К. Гадачєк - член-кореспондент Академії наук у Кракові, з 1913 року - декан філософського факультету Львівського універси­тету. 20 грудня 1914 року К. Гадачек загинув у Львові за нез'ясованих обставин (за деякими версіями покінчив з життям самогубством).

Внесок К. Гадачека в історичну науку є до­сить вагомий. Завдяки йому нам залишились цінні наукові відомості про історичні пам'ятки, які вважались зниклими.

До числа найбільших його досягнень нале­жать дослідження, проведені на поселенні три­пільської культури у 1906-1912 рр. в урочищі Обоз біля с. Кошилівці (нині Заліщицького ра­йону Тернопільської області).

Розкопки в Кошилівцях дали багатий матері­ал для дослідження мистецтва трипільців, зро­блено висновок про зв'язки культури мальова­ної кераміки з неолітичними культурами Фессалії та інших областей Середземномор'я.

К. Гадачек описав великий золотий фракій­ський скарб с. Михалків (нині Борщівського ра­йону Тернопільської області). Серед розкопа­них вченим пам'яток на увагу заслуговують мо­гильники слов'янського часу в с. Зелений гай Заліщицького району Тернопільської області. Під час розвідок в с. Приозерне Рогатинського району Івано-Франківської області професор К. Гадачек виявив могильник IV ст. н.е. і відкрив чотири тілопокладення. Біля с. Коропець (Тер­нопільщина) ним було відкрито та досліджено селище культури лійчастого посуду, а також ці­лий ряд поховальних пам'яток неоліту-енеоліту на території Чортківського, Бучацького та Залі­щицького районів. Карл Гадачек належить до найяскравіших постатей Львівської археологічної школи кінця XIX - початку XX століття. Його дослідницька ді­яльність стала основою для подальшого розви­тку археології у Східній Галичині.

Ми ним пишаємось

ЄПИСКОП СЕМЕОН ЛУКАЧ

Перед нами — копія вироку народного суду міста Станіслава, який 23 — 24 жовтня 1962 року розглядав у відкри­тому судовому засіданні справу про обвинувачен­ня Івана Миколайовича Слезюка, 1896 року на­родження, та Симеона Михайловича Лукача, 1893 року народження, за статтею 209 частина І Кримінального Кодексу Української РСР.Який кримінальний злочин вчинили 66-річ-ний Слезюк та 69-річний Лукач?

«Звільнившись з місць ув'язнення, — записано у вироку, — підсудний Слезюк у 1954 році, а підсудний Лукач — в 1955 році, де відбували покарання за антирадянську діяльність, не стали на шлях виправлення, встановили між собою злочинний зв'язок, і як бувші уніатські греко-католицькі священики ке­рували на Станіславщині нелегальною діяльністю уніатських священиків бувшої греко-католицької церкви, забороненої Львівським собором в 1946 році, одобреним Ра­дянським Урядом». Львівський собор, як знаємо, з юридичної точ­ки зору був незаконним, бо всі церковні керівники — єпископи, архієписко­пи, багато священиків— були заарештовані і по­тім засуджені. Переляка­ні репресіями священики греко-католицької церкви послушно проштампували волю держави — заборо­нити греко-католицьку церкву. Хто ж дав право собору накинути вірним один обряд і заборонити інший? Ніхто такого пра­ва не давав. Адже в то­дішній Конституції СРСР була проголошена свобода совісті. Значить, собор 1946 року діяв всупереч Конституції, отже, його рішення не можуть вва­жатися законними.

Далі. В тій же Консти­туції було записано, що церква відділена від держави. Отже, Радянський уряд не мав жодного пра­ва схвалювати чи не схва­лювати рішення собору. Втручаючись у справи церкви, Радянський уряд порушував Конституцію СРСР.

Деталізуючи склад, «кримінального злочину», вирок   перелічує:

«Слезюк рецензував рукописи, зокрема рукопис Лукача різко реакцій­ного релігійного характе­ру під назвою «Ложні пророки», складав сам
рукописи  релігійного уніатського змісту і роз­повсюджував їх серед ві­руючих і однодумців-священиків. Обшуком було ви­явлено у Слезюка і Лукача та свідка. Волосянко тотожні змістом рукопи­си   під  назвою:     «Голос серця Ісуса Христа до серця священика». При обшуку у Слезюка також було вилучено 52 фото­репродукції із зображен­ням Ісуса Христа, Мате­рі Божої, святих, два фотонегативи із зобра­женням Ісуса Христа і Матері Божої, призначе­ні для розповсюджуван­ня серед населення, книжка «Життя Ісуса Христа», видана в. 1956 році в Варшаві польсь­кою мовою, «Історія Ізраїля», видана в Варшаві в 1956 році на польській мові, дві книги на поль­ській мові «В шуканні першої причини», видані в 1955 і 1957 роках у Варшаві, загальний зо­шит з релігійним текстом під назвою—«Ложні про­роки», на 226 сторінках, написаний Лукачем, руко­пис, виготовлений на пишущій машинці, під на­звою «Про появу Матері Божої в Фатимі» на 109 сторінках, яку Слезюк розмножував під назвою «Знак на небі». Вилуче­но також два зошити з текстом про життя Папи Римського Пія X, руко­пис «Історія душі», «Го­лос святих», «Спасіння — Ціна душі», «Покута» і інші, а також предмети для відправлення релі­гійних обрядів уніатським священиком: три епітрахилі, хрест металічний 15 сантиметрів довжини, 34 салфетки і хусточки, хлібці для причастя, чаша жовтого металу, шкляна рюмка, 36 пляшок різного кольору вина, чот­ки з хрестом, стеаринові і воскові свічі і інше — все необхідне для від­правлення релігійного об­ряду уніатським свяще­ником.

Підсудний Лукач наря­ду з керівництвом неле­гальною релігійною діяль­ністю уніатських свяще­ників на Станіславщині, складав рукописи релігій­ного змісту для розпов­сюдження їх серед уніат­ських священиків, і вірую­чих уніатської церкви і. монахів з метою зміц­нення католицизму на Станіславщині, чого він сам не заперечував у су­довому  засіданні.

При обшуку у Лукача було вилучено рукописи релігійного змісту під назвами: «Фатима», «Мо­литви на кожний день», «Поява антихриста», «Го­лос Ісуса до серця священника», 14 зошитів з ру­кописами релігійного змі­сту, релігійні календарі на українській і польсь­кій мовах, «Требник», а також предмети для від­правлення релігійних об­рядів: епітрахиль, хрест металічний 15 сантимет­рів  довжини, коробка зчастками для причастя,сім пляшок вина «Столове» і інше.

 Так ось який «злочин» вчинили підсудні священники! Вони,бачите, не захотіли підкоритися  незаконним рішенням незаконного собору, а ревно виконували свій пастирський обов’язок , до якого були покликані.

 Як вели себе підсудні на суді?

В судовому засіданні підсудній Слезюк винним у закинутому обви­нуваченні себе не ви­знав.

Підсудній Лукач винним у закинутому обвинуваченні себе не визнав і пояснив, що рукописи релігійного змісту писав, Що в цих рукописах він відстоює католицизм, залишається йому вірним назавжди, рукописами мав намір сприяти зміцненню католицизму на Станіславщині».

За таку поведінку і за релігійну діяльність лю­дям, які сиділи на лаві підсудних,. слід було б поклонитися і подякува­ти. Та, звичайно, судді цього зробити не могли.

«При обранні міри покарання суд враховує як небезпеку вчиненого зло­чину, так осуд кожного з підсудних, що вони вже
судилися за антидержавну діяльність і не стали на шлях виправлення, не розкаялися у вчиненому злочині, заявивши, що
вони залишаються і на майбутнє на тих позиціях, які відстоювали у своїх таємних   проповідях.             

Тому на  підставі наведеного    та       керуючись статтями  323 — 324   КПК У РСР,  суд  засудив   Слезюка   Івана   Миколайовича та Лукача       Симеона  Михайловича  на  підставі  статті 209 частина І КК У РСР до позбавлення волі    у   виправно-трудових   колоніях суворого   режиму на п'ять років та заслання у віддалені       райони
СРСР на п'ять років кожного після  відбуття міри
покарання».                                                                                                       

Чи розуміли суддя Кабицький і народні засідателі Васильєв і Гридньов, що підписуючи такий жорстокий вирок священикам
—   людям  похилого віку, вони засуджують їх фак­тично до смертної кари?
Безумовно, розуміли. І все ж таки підписали. Така система.        

Правду говорили стародавні римляни, найвищий ~. закон — це найвище без­законня. 

Дещо милосерднішою виявилася судова колегія  в кримінальних    справах   Івано-Франківського   об­ласного суду, яка розгля­нула   касаційну   скаргу.

«Враховуючи похилий вік Слезюка — 66 ро­ків та Лукача — 69 років, судова колегія вва­жає недоцільним засто­совувати до них додаткове покарання — заслання та відбуття покарання у виправно-трудовій коло­нії суворого режиму».

Люди визначили Симеону  Лукачу     п'ятирічний строк позбавлення волі. Та Господь визначив йому інший строк: через один рік і сім місяців Лукач смертельно захворів. Його привезли з тюрми додому, де він незабаром помер.  Це сталося 22.08.1964 року.

Так закінчився земний шлях Єпископа Симеона Лукача, уродженця с. Старуня, який чесно і віддано служив Богові і греко-католицькій церкві, незважаючи на гоніння і переслідування.